ЖМЦНТТУМ
Усім нам, незалежно від віку, роду занять, типу темпераменту та особливостей характеру, буває важко. І усі ми здобуваємо досвід резильєнтності (стійкості) до подібних подій у нашому житті. І чим меншим був наш досвід до включення у нову задачу/проблему, тим важче буде перейти рубіж від безпорадності чи паніки до міцності духу та компетентності. Однак є дещо спільне в усіх людях. Ми потребуймо підтримки, адже соціальні істоти на те й соціальні, що живуть групками та взаємодіють між собою. Якість цієї взаємодії то окрема тема, однак все-рівно, рано чи пізно нам потрібно буде з кимось поговорити про наболіле. Знайти пораду, підтримку, що б побути собою та вивільнити свої думки, перебороти страхи та взяти нові ресурси для подальшої боротьби.
Найважливіше сьогодні це наше майбутнє, і його нестимуть наші діти. Як батьки, ми можемо зробити усе можливе для комфорту дітей усе, що напряму залежить від нас. Так, війна то травматична, але діти навчалася стійкості та можливості відновлюватись психологічно. І знання про психічне благополуччя та турботу про себе вони братимуть з батьків. Адже їх приклад – найближчий. То ж коли дитина без настрою, злиться чи не хоче з вами спілкуватись – проявіть повагу та розуміння до їх стану. А потім формуйте нові міжособистісні зв’язки. І чим більше буде позитиву, відкритості між вами, тим легше буде дитині у житті.
Дозвольте їм використовувати ваш досвід.
Прийміть позицію та їх власний досвід, сформуйте цю реальність разом. Обговоріть як це бачить дитина та які рішення вона хоче прийняти.
Слухайте те, що говорить дитина, якомога довше і уважніше. Адже вони вам довіряють. Якщо дитина не хоче говорити- відкрийтесь їй самі та не чекайте швидкого результату.
Чим більше ви вкладаєте у відносини, тим міцнішими вони є. Адже швидка зміна так само швидко і проходить. А кропітка робота приносить більш довгострокові результати.
Бідьте чесними, але на позитиві. Діти сильно відчувають фальш. І вони дистанціюються від таких розмов.
Особливо це помітно коли дитина усе, або більшість подій чи ваших пропозицій сприймає негативно, в усьому є підозри та недовіра. Це про те, що насправді вона відчуває у сім’ї. Над цим теж можна і потрібно працювати.
Кожного дня проводьте час з дитиною. Достатньо хоча б 5 хвилин, як мінімум. Однак це не повинно бути примусом. Домовтесь про сценарій такого спільного проводження часу. Головне тут – задоволення кожного. І діти навчаться приймати компромісні рішення і ви, можливо, ще більше дізнаєтесь про свої чадо. А може і про підлітка, які за своїм віком, зазвичай підозрілі та незалежні у своїх судженнях та позиціях. Викладайтесь на таких зустрічах на повну, не робіть це буденністю. Якщо це буде важко, значить шукаємо нові шляхи подолання міжособистісного бар’єру.
Кожен вечір знаходьте причини похвалити себе та інших членів сім’ї за щось. Подумайте, як пройде наступна зустріч.
Так ми оновлюємо тісні міжособистісні зв’язки, формуємо атмосферу підтримки та співпраці. Тут не буде місця недовірі та агресії, однак не усе забудується зразу.
