ЖМЦНТТУМ
Психіка людини це досить складне утворення, однак її практичність – безспірна. Адже саме еволюційно-підкріплені реакції на зовнішні стимули дозволили нам вижити, а за кожною емоцією стоїть не лише наш власний життєвий досвід, а й досвід людства загалом.
Давайте дистанціюємось від того, що зараз відбувається… хоча війна занадно вплелась у наше сьогодення. Подивимось на те, що досвід виживання та боротьби був у тих, з ким пов’язане наше існування. Це наші родичі, батьки, бабусі, дідусі, прабабусі і прадіди. І у кожного з них свої історії пережитих негараздів, навіть війн, гонінь та геноцидів… І кожен з них вижив, знайшов сили, використав свою резильєнтність… і саме тому усі ми і народились. Ген перемоги, по факту у нас у ДНК. Звісно, це звучить не науково, але дає сили і віру боротися. І боремося ми сьогодні дуже гарно і завзято. Але це про нас, дорослих. А що про наших дітей, що можемо ми їм дати зараз? Найцінніше – наш досвід особистих досягнень. До них можна віднести перемоги над емоціями, над панікою, над втомою, власні особисті досягнення в усіх сферах життя. І це дає можливість передбачити, які методи та поведінку варто застосувати у тій чи іншій ситуації, як досягти успіху. Адже спираючись на досвід можна вирішити будь-яку життєву задачу. Або проблему, (від назви того, що навколо нас реальність не змінюється, однак ставлення до неї – занадто суттєво). То ж нехтувати таким прийомом не варто, адже коди у нас задача- ми її вирішуємо, якщо проблема – ми страждаємо. Є інша категорія життєвих задач – ті, аналоги яким не існували у нашому досвіді, а теоретичне уявлення не дає впевненості про успішність прийнятих рішень. Тоді ми шукаємо практичні докази безпечності чи небезпечності тих чи інших дій, сортуємо та обираємо те, що підходить саме для нас. У таких ситуаціях варто ввести цей досвід у наше життя – обговорити його разом, розділили на дрібні деталі важке рішення. Так, за технікою маленьких кроків можна вирішити усе, обговорити та закріпити алгоритми дій та намагатись передбачити реакції на події.
То ж найперше, що варто зробити разом з дітьми – обговорити план дій під час окремих ситуацій. Навіть банальне «Не ходити кудись з незнайомцями» багатьох дітей врятувало від біди. Обговоріть з дітьми, як діяти під час завалу, під час вибуху, якщо він або вона загубиться. Звісно, під час розмови, врахуйте вікові та особистісні особливості вашої дитини. Теоретичне обговорення незвичайної та стресової ситуації багато що може змінити. І чим старші діти, тим більше можна розглянути варіантів розгортання подій, і тим більш підготовленими до цього вони будуть.
На жаль… до такого ми готуємо дітей. Однак психіка, яка почне реагувати на вже існуючу невідому ситуацію, без можливості використати «правильний досвід», принесе більше деструктивну, ніж обговорення теоретично-можливого її виникнення.
То ж дрібні речі, такі, як обговорення плану дій рятують наше життя. І побудова таких планів робить сім’ю міцнішою, а проведений час корисним, хоча й трохи екстремальним. Бо краще просто попити чай за столом, ніж обговорювати ситуації, які викликають переживання. Однак і такі речі можна об’єднати. Адже атмосферу та значимість того, що ви робити, визначаєте та контролюєте саме ви.
Успіхів нам у підтримці наших дітей та підлітків, сили та наснаги, мудрості та терпіння.
Вікторія Дончева, практичний психолог
